ХИЖА ПОЕЗІЯ
Я хочу скромно зауважити
у величезному хорі класиків
поміж Еліотом і Кавафісом,
Мілошем і Волкотом,
поміж Аною Бландіаною
і Габріелою Містраль,
що поезія не рятує.
Вона не працює як бронежилет
чи задимлена барикада,
ані як антидепресанти
чи також антибіотики,
а навіть як валеріана.
Зелене листя м′яти
бодай навіває спокій,
солодкий дух троянди
множить бодай надії
(це нічого, що більшість
примарні і ніколи не втіляться).
А вона живиться
виключно моєю кров′ю,
конкуруючи з хижаками
у цій людинолюбній справі.
І її спектральний аналіз
тільки агресивно червоний
із домішком чадного газу,
вина і надміру цукру.
Вона заводить у хащі
темного лісу мови
і кидає напризволяще.
Кидає, кидає, кидає…