***
Співає бабуся
переривчастим голосом:
“Ой у полі криниченька,
орли воду п’ють”,
молодші не помагають –
не знають.
Мелодія ледве-ледве
пробивається між літ,
між втрат і загублених років.
Пісню важко впізнати,
як і її виконавицю,
серед зморщок, полинялих хусток
і трьох спідниць ситцевих.
Тримаю зубами валідол
і безпорадні сльози,
як останню надію,
що світ спиниться
і їх побачить,
пісню і жінку,
котрі, наче марево, тануть
у часі, осіннім тумані
і нашій пам’яті.